Іноді при топці печі спостерігається поступове ослаблення тяги, паливо горить недостатньо інтенсивно, а при відкритих топкових дверцях дим йде в приміщення. Подібне відбувається із-за засмічення димарів сажа. Після чищення димарів тяга відновлюється.
Багатооборотна система димарів включає декілька послідовних вертикальних або горизонтальних каналів. Один з недоліків такої системи полягає в тому, що, рухаючись від паливника до димаря, гази здійснюють багато поворотів і тому випробовують значний опір своєму руху.
Інший недолік багатооборотних систем – різко неоднаковий прогрев печі на ділянках першого і останнього каналу, а це може привести до розтріскування кладки. Тому застосовувати багатооборотну систему зазвичай не рекомендується.
При виборі системи каналів треба також врахувати, що вертикальна система димооборотов забезпечує велику тепловіддачу димових газів, а горизонтальна – надійнішу тягу, що важливо, скажімо, при недостатньо високій трубі.
З міркувань протипожежної безпеки верхня поверхня перекриття печі повинна розташовуватися від стелі (що зазвичай робиться з матеріалів, що згорають) на відстані 55-45 див.
висота, димар, пекти, труба, тяга,Дотримання протипожежних заходів при топці печей надзвичайно важливе, оскільки майже половина всіх пожеж в будинках, що мають пічне опалювання, відбувається із-за несправностей печей, димарів, а також їх неправильної експлуатації.
Хоча дерево запалало при температурі близько 300 °C, самозагорання його може відбутися і в результаті тривалого зіткнення з предметами, нагрітими всього лише до 100 °C. Тому слід звертати особливу увагу на місця проходу димарів через міжповерхові і горищні приміщення.
Основна вимога пожежної профілактики зводиться до того, що всі дерев’яні частини будівлі повинні знаходитися на достатній відстані від печі і димарів або бути добре ізольованими від них, для чого застосовується цеглина, азбест плі просочений глиняним розчином повсть.
Конструкції ж, не захищені від спалаху, повинні знаходитися від внутрішніх поверхонь цегляних печей і димарів на відстані не менше 38 см, а у металевих нефутерованіих печей – на відстані не меншого 1 м.
Камін, мабуть, один з найстаріших видів опалювальних приладів. Своє походження він веде від звичайного відкритого вогнища – багаття, житла, що розташовувалося посеред. Дим від багаття спочатку йшов через щілини в даху, потім стали споруджувати спеціальний димар (трубу) з дерева.
Згодом, щоб підвищити ефективність видалення диму, над вогнищем стали розташовувати димосборникя, які із-за високих температур газів, що відводяться, в безпосередній близькості від вогнища довелося робити з матеріалів, що не згорали, – каменя, цеглини, металу. Так виник камін. Відомо дуже багато конструкцій камінів: старогерманській, старофранцузській, англійський, естонський, каміни-калорифери і т.
а. ККД каміна невисокий – до 10-20 %, оскільки на відміну від печі він не має димооборотов, і тому майже все нагріте повітря, так і не передавши всю теплоту приміщенню, йде в атмосферу. Нагріваючи приміщення відбувається в основному тільки в результаті випромінювання у момент горіння палива.